ПОРАДИ БАТЬКАМ!

 "Як зберегти  мир у душі дитини, її 

внутрішній спокій і гармонію".

Виховання дітей у гармонії із самими собою

       Батьки хочуть виховати дітей готовими до вирішення проблем і здатними отримувати задоволення від життя. Ми хочемо, щоб вони виросли впевненими в собі, з почуттям власної гідності й неушкодженою самооцінкою, оптимальним почуттям емпатії й бажанням піклуватися про інших людей, щоб розуміли свою унікальність і поважали свої особливості.

        Дитина, яка росте, навчаючись розуміти свої почуття, озброєна найсильнішими знаннями. Поряд з навчанням соціальних навичок і понять добра і зла дуже важливо навчити її відчувати себе в гармонії із самою собою. Дитина потребує допомоги, щоб навчитися прислухатись до своїх почуттів, розуміти веління серця і вміти розшифровувати свій стан і причинно-наслідковий зв'язок з тим, що його викликало. Разом із прагненням навчити дітей моделювати своє життя у співзвучності зі своїм емоційним і чуттєвим відгуком важливо ставити запитання, які допоможуть їм зрозуміти власні почуття й цінності.

       Учити дитину висловлювати свої почуття треба, починаючи з народження. Ми підтверджуємо почуття немовляти, коли відповідаємо на його засмучення сумним поглядом, сповненим співчуття, або демонструємо широку посмішку й подаємо емоційно забарвлені звуки, щоб розділити його хвилювання із приводу кішки, яка зайшла в кімнату. Такий обмін і відображення почуттів тривають протягом усього дитинства, допомагаючи дитині відчувати, що її побачили, помітили її прояви та зрозуміли. Мирне, спокійне виховання зосереджене на увазі до внутрішнього світу почуттів, страхів, надій, мрій, невпевненості та очікувань дитини. Для цього значною мірою ми повинні залишатись у контакті з нашим власним внутрішнім світом.

            Ми хочемо, щоб дітям подобалась людина, яку вони бачать у дзеркалі, незважаючи на ті проблеми, з якими вони зіштовхуються. Важливо дати дітям позитивне відображення («віддзеркалювання») всіх прекрасних якостей, які ми бачимо в них. Можна стверджувати, що багато з найважчих проблем і загроз позитивному образу дитини (якою вона сама себе сприймає) пов'язані з дисонансом у реакції на неї інших людей, особливо з негативною реакцією батьків. Чи можемо ми підтримувати й забезпечувати взаємозв'язок з дитиною, її гідність і повагу до самої себе, коли щодня виникає така кількість повсякденних проблем? Не завжди, але в більшості випадків усе-таки можемо.

         Наші діти докладають великих зусиль, щоб визнавати свої помилки та змінювати власну поведінку у зв’язку з реакцією інших людей. Ми знаємо, як важливо давати дітям чесне відображення, а не зневажливо дозволити їм повірити в те, що вони мають право бути грубими, агресивними, вимогливими й нечутливими. Проте, поряд з важливістю дзеркального відображення того, що не треба робити, тому що це небезпечно, агресивно, шкідливо чи неприйнятно з якої-небудь причини, дуже важливо переконати дітей у тому, що їхні дії не змінять нашого ставлення й нашої безмежної любові до них.

     Ця переконаність значною мірою допомагає дитині зберегти свою гідність, безпосередність і власний позитивний образ. Ми значно спрощуємо для них навчання, коли якимось чином висловлюємо, що, як і раніше, турбуємося про них і про їхні почуття навіть у той момент, коли їхні вчинки далекі від бездоганності.

           Якщо ми хочемо, щоб наші діти брали на себе більше відповідальності, то повинні допомогти їм ідентифікувати та опрацювати хворобливі почуття, які керують їхньою «безвідповідальною» (на наш погляд) поведінкою.

      Коли ми твердо ставимо мету зберегти гідність нашої дитини та її позитивне сприйняття самої себе в той момент, коли вона вчиться на своїх проблемах, дуже важливо змінити підхід з «Ти повинен зрозуміти! Це дуже погано!» на «Це не дуже добре, я трохи засмучена, але я бачу, як тобі важко, я тут і готова допомогти тобі». Перше висловлювання зазвичай несе в собі ефект сорому та змушує дитину (будь-яку людину) лише виправдовуватися. Друге висловлювання підтримує і вчить того, що можна спокійно все змінити чи виправити. Якщо ви в цьому не впевнені, просто уявіть, що з вами подібним чином розмовляє авторитетна людина, від думки якої ви залежите.

            Коли ви соромите дитину, вона не вчиться брати на себе відповідальність, вона просто вчиться відчувати стан сорому. Люди різного віку, як правило, хочуть приховати те, за що їм соромно. Ми можемо читати мораль, що треба бути чесним, але буде більш ефективно, якщо ми зробимо так, щоб дитина могла з відчуттям повної безпеки вислухати та прийняти наші поради у випадку, якщо вона порушує правила, помиляється, прикидається, чинить неправильно всупереч власному розумінню, коли її спонукають до певних дій сильні почуття, цікавість, тиск однолітків. І давайте будемо чесними: коли в дитини неприємності з батьками, це часто пов'язано з настроєм батьків та їхнім рівнем напруги, а не з тим, що поведінка дитини настільки вже погана!

           Уявіть собі дітей, які із самого народження відчувають, що вони улюблені, навіть коли припускаються помилок. Наші діти повинні знати відповідь на запитання: «Коли мої слова або дії призведуть до того, що хтось сильно засмутиться, чи збережуться мої стосунки з батьками, чи будуть батьки мене любити, як і раніше, чи буду я мати право відчувати себе нормальною людиною?». Якщо ваша дитина знає, що відповідь на це запитання«так», то вона знаходиться на шляху до вміння повертати собі почуття внутрішнього комфорту та світла в своїй душі.

         Що відбувалось у вашій родині, коли ви були дитиною й робили щось неправильно?Озирніться назад і пригадайте, чи знали ви про те, що помилки – це важлива й необхідна частина навчання. Навряд чи могли ви розраховувати на розуміння й підтримку навіть тоді, коли припускались помилок. Чи, може, ви сподівалися, що помилки просто зійдуть вам з рук, і більш серйозна подія відверне увагу ваших батьків?

    Бувають такі зворушливі моменти, які змушують наочно замислитись на цю тему. Наприклад, ви всією сім'єю сидите за обіднім столом, ваш син приготував їжу, але при цьому виглядає дуже сумним і пригніченим. Він винувато просить вибачення за те, що приготовлений ним омлет підгорів. Але молодша сестра блискавично реагує й заспокоює його: «Нічого страшного, нормально, ми всі постійно вчимось на своїх помилках. Спасибі тобі, все виглядає дуже апетитно».

          Перш ніж стати батьками, варто витратити деякий час на самовідновлення, особистісний та професійний розвиток. Важливо намагатися зберігати принадність і безпосередність своєї дитини, не налаштовувати її проти себе. Варто тільки уявити, скільки роботи треба виконати, щоби змінити ці глибоко вкорінені шаблони негативного ставлення до себе та інших людей!

        Що б не сталося, тримайте серце відкритим для своїх дітей, не обов'язково в будь-яку хвилину, але в цілому щодня. Іноді це дуже непросто. Складно зустріти батьків, які не вважали би це важкою справою, принаймні час від часу.

          Іноді нас переповнюють хворобливі думки й почуття, і ми не відчуваємо себе дуже турботливими, а іноді дійсно різко засуджуємо свою дитину, і нам доводиться повертатись у вихідну точку, де ми можемо визнати власний біль і показати дітям, що нас, як і раніше, турбують їхні думки, сумніви та тривоги.

         Треба не просто прагнути до ілюзорного миру (в душі), але насправді жити з цим почуттям, оберігати його всередині себе. Воно дає натхнення шукати і знаходити в собі мужність відчути те, що здавалося занадто важким, і ділитись тим, що, здавалось, нелегко розділити з іншими. Копітка батьківська праця в такій тонкій справі неодмінно принесе довгоочікувані плоди, і діти виростуть сильними, добрими й люблячими людьми, які поважатимуть себе та інших.